Ні для кого не секрет, що результати волевиявлення народу на щоразу чергових виборах – причина головного болю кожного, хто дотичний до цієї справи. Сумніви стосовно правильності підрахунку голосів – лише одна із сторін, наступний етап – достовірність висвітлення підрахованого.

З метою ефективнішого контролю (громадського та особистого) за вмінням відповідальних осіб «рахувати та оголошувати» був розроблений метод збору оперативної соціологічної інформації під назвою «екзит-пол».

Технічно екзит-пол (або післявиборче опитування чи опитування на виході) – це експрес-опитування виборців при виході з виборчих дільниць, що здійснюється соціологічною службою в день та час проведення голосування для того, щоб максимально точно передбачити результати до офіційного підрахунку та оприлюднення результатів. Розроблений інструментарій та психосоціальні аспекти даної прогностичної моделі дають можливість отримати прогнози з високим рівнем достовірності.

Екзит-пол здійснюється за посередництва відповідної кількості інтерв’юерів на виборчих дільницях. Анкета, пропонована до заповнення, містить максимально короткий перелік запитань. Можна достатньо впевнено стерджувати, що відповіді виборців будуть чесними і ними можна буде перевірити фактичні пізніші офіційні виборчі підрахунки, оскільки:

1. анкета є анонімною;
2. виборці фіксують факт уже здійсненого вибору (а не того, що ймовірно зроблять через тиждень чи день, а можливо і передумають, чи не прийдуть взагалі);
3. дизайн вибірки відповідає міні-моделі досліджуваного електорату за соціально-демографічними ознаками, що дозволяє відтворити тенденції у генеральній сукупності;
4. у вибірку потрапляють громадяни політично активні, які прийшли на дільницю, щоб виразити своє волевиявлення.

Таким чином дана методика допомагає оперувати «гарячою» стратегічною інформацією в режимі реального часу для кандидата та його команди та убезпечити себе, своїх виборців від фальсифікацій (або ж принаймні виявити їх за наявності).

 Окрім того, це чудовий матеріал для політичної та соціальної аналітики, а отже і додатковий «козир» у подальших політичних дебатах та позиціонуванні. А для представників ЗМІ це чудовий шанс отримати повну та об’єктивну інформацію про хід голосування.

 Ярина Возняк

Був колись такий жарт — водії зляться на пішоходів, ті, у свою чергу — терпіти не можуть водіїв, а велосипедисти ненавидять усіх. Живучи у великому жвавому місті, з часом забуваєш, що це жарт, адже нетерплячі люди завжди кудись поспішають, часто нехтуючи не лише загальними правилами, а й ризикуючи безпекою особистою та людей навколо.

Якщо припускати, що, можливо, не всі можуть правильно оцінити на власний розсуд місця, де переходити вулицю не є безпечним, то про загальновизнані сигнали світлофора, які регулюють дорожній рух, чули точно усі (принаймні, хочеться у це вірити). Тим не менше, коли потрапляєш у інше місто і перетинаєш дорогу звичним способом, часто можна почути “Ви зі Львова?”...

У зв'язку з цим дослідницька команда соціологічної агенції “Фама” ініціювала відсторонене спостереження, аби визначити чи дотримуються львів'яни таких елементарних правил дорожнього руху як от перехід дороги згідно із сигналами світлофора. Спостереження здійснювалось у різні дні та різний час доби протягом півтори тижнів на чотирьох найбільш жвавих регульованих пішохідних переходах Львова.

Отримані результати прикро дивують — на кожних двох-трьох “слухняних” пішоходів є один любитель перебігти на “червоне” (1007 осіб із спостережуваних 3271 пішоходів). Якщо придивитись до них уважніше, то це частіше чоловіки (525 осіб, на противагу 482 нетерплячим жінкам-пішоходам), віком від 35 до 54 років, при чому найчастіше такі порушення відбуваються тричі на добу: між 11:30 та 11:50, 14:00 та 14:20, і — найбільше зафіксованих випадків ввечері — у проміжку між 19:30 та 19:50.

Найбільш «слухняними» перехожими є діти, або ж особи до 18 років, а також люди пенсійного віку.

 Інга Козлова

 * * *

 Дослідження проводилось соціологічною агенцією “Фама” методом відстороненого спостереження, у різні дні та різний час доби протягом 1,5 тижнів (14.12.2011 - 23.12.2011). Загальна кількість одиниць спостереження — 3271 особи.

Місця спостереження:

• Пішохідний перехід на перехресті вулиць Городоцька – Лепкого
• Пішохідний перехід на перетині пл. Міцкевича – вул. Коперніка
• Пішохідний перехід, перехрестя вул. А.Сахарова – М. Горбачевського
• Пішохідний перехід за Львівським Академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Для нас є цілком звичною та логічною стандартна трудова модель, коли люди «торгують» своїми часом та енергією в обмін на адекватну фінансову винагороду. Тобто вважається, що певний рівень оплати праці є тим драйвером, який активує людину до докладання необхідних зусиль та проявлення своєї ефективності. Фактично, це є ринкова система.

Тим не менше, спостерігались ситуації, коли вона не спрацьовувала. Для прикладу, близько 10 років тому американська організація, яка допомагає людям похилого віку, особливо у захисті їхніх прав (AARP), звернулась до юристів із проханням надати відповідні консультації для незабезпечених пенсіонерів за пільгову оплату (30 доларів у годину, в порівнянні з типовими 150-300 доларами за ту ж таки годину). У відповідь організація в більшості випадків отримала категоричні відмови. Тим не менше, AARP домоглися свого, змінивши тактику: вони знову звернулись до юристів з проханням допомогти і безкоштовно проконсультувати малозабезпечених осіб літнього віку. Чим обумовлена така «маленька перемога»?

Звісно, з точки зору прагматичності ситуація є дивною – як можна відмовитись працювати за 30 доларів в годину, натомість погодившись працювати безкоштовно? Проливають трохи академічного світла на такі рішення науковці Ден Аріелі (професор психології та поведінкової економіки) і Джеймс Хейман, які стверджують, що людина функціонує у двох типах ринку, які визначають співвідношення між зусиллями та винагородою, - у грошовому та соціальному. Вищезгадувані науковці вважають, що грошовий ринок є високочутливим до розміру компенсації, в той час як соціальному ринкові таке не надто притаманно.

Саме тому ми можемо спостерігати, що люди деколи докладають більше зусиль при відсутності оплати, ніж коли отримують недостатньо винагороди. Цю ідею підтверджує серія експериментів, які ілюструють, як змінюється поведінка людини, якщо її переміщувати із грошового ринку в соціальний, і навпаки.

«Піддослідними» Дена Аріелі стали студенти – та категорія людей, яким практично завжди не вистачає грошей J Він написав простеньку комп’ютерну програму: зліва на екрані було розміщене коло, справа – квадрат; при перетягуванні мишкою кола на квадрат, обидві фігури зникали… і з’являлись знову, тобто операцію слід було повторювати знову. Насправді це заняття виглядало (та і було) – меганудним.

Студентів запросили взяти участь у психологічному експерименті, в ході якого слід перетягувати дані фігури протягом 5 хвилин, а комп’ютер буде вести рахунок результатів. Молодь була поділена на 3 експериментальні групи: першій запропонували 5 доларів за участь, другій – 50 центів, третій грошей не запропонували. Варто зауважити, що перша группа за 5 доларів в середньому перетягувала 159 кіл за 5 хвилин, друга – 101 коло, в той час як третя группа безоплатно перетягувала в середньому 168 кіл за п'ять хвилин.

Проаналізувавши ситуацію, бачимо, що ті групи, яким запропонували оплату, розцінили експеримент як ринкову систему, і в ній 50 центів – явний мізер, через який перевантажувати себе роботою очевидно не варто. «Волонтери» явно відчували себе на соціальному ринку, можливо, вважаючи, що таким чином вони допомагають здійснити якесь наукове відкриття (як, в результаті, і вийшло).

Експериментальний досвід Дена Аріелі також засвідчив, що змішані ринки (такі, які поєднують аспекти як грошового, так і соціального) більш схильні функціонувати у форматі грошової системи, аніж соціальної.

Таким чином, дослідження науковця Аріелі грунтовно ілюструють те, як кардинально може змінюватись поведінка людини залежно від озвучуваних цін оплати праці, і що інколи певні завдання краще доручати в площині соціального ринку, аніж грошового (якщо, наприклад, немає змоги надати достойну винагороду, адже тоді людина відчуває, що її недостатньо цінують як кваліфікованого працівника чи експерта у певній області).

Також результати експериментів пояснюють, чому можуть видозмінюватись дружні або інші тісні стосунки, в яких виникають фінансові взаємовідносини: відбувається те ж таки переміщення із соціального ринку у грошовий, а там «правила гри» зовсім інші.

Ярина Возняк