Для нас є цілком звичною та логічною стандартна трудова модель, коли люди «торгують» своїми часом та енергією в обмін на адекватну фінансову винагороду. Тобто вважається, що певний рівень оплати праці є тим драйвером, який активує людину до докладання необхідних зусиль та проявлення своєї ефективності. Фактично, це є ринкова система.

Тим не менше, спостерігались ситуації, коли вона не спрацьовувала. Для прикладу, близько 10 років тому американська організація, яка допомагає людям похилого віку, особливо у захисті їхніх прав (AARP), звернулась до юристів із проханням надати відповідні консультації для незабезпечених пенсіонерів за пільгову оплату (30 доларів у годину, в порівнянні з типовими 150-300 доларами за ту ж таки годину). У відповідь організація в більшості випадків отримала категоричні відмови. Тим не менше, AARP домоглися свого, змінивши тактику: вони знову звернулись до юристів з проханням допомогти і безкоштовно проконсультувати малозабезпечених осіб літнього віку. Чим обумовлена така «маленька перемога»?

Звісно, з точки зору прагматичності ситуація є дивною – як можна відмовитись працювати за 30 доларів в годину, натомість погодившись працювати безкоштовно? Проливають трохи академічного світла на такі рішення науковці Ден Аріелі (професор психології та поведінкової економіки) і Джеймс Хейман, які стверджують, що людина функціонує у двох типах ринку, які визначають співвідношення між зусиллями та винагородою, - у грошовому та соціальному. Вищезгадувані науковці вважають, що грошовий ринок є високочутливим до розміру компенсації, в той час як соціальному ринкові таке не надто притаманно.

Саме тому ми можемо спостерігати, що люди деколи докладають більше зусиль при відсутності оплати, ніж коли отримують недостатньо винагороди. Цю ідею підтверджує серія експериментів, які ілюструють, як змінюється поведінка людини, якщо її переміщувати із грошового ринку в соціальний, і навпаки.

«Піддослідними» Дена Аріелі стали студенти – та категорія людей, яким практично завжди не вистачає грошей J Він написав простеньку комп’ютерну програму: зліва на екрані було розміщене коло, справа – квадрат; при перетягуванні мишкою кола на квадрат, обидві фігури зникали… і з’являлись знову, тобто операцію слід було повторювати знову. Насправді це заняття виглядало (та і було) – меганудним.

Студентів запросили взяти участь у психологічному експерименті, в ході якого слід перетягувати дані фігури протягом 5 хвилин, а комп’ютер буде вести рахунок результатів. Молодь була поділена на 3 експериментальні групи: першій запропонували 5 доларів за участь, другій – 50 центів, третій грошей не запропонували. Варто зауважити, що перша группа за 5 доларів в середньому перетягувала 159 кіл за 5 хвилин, друга – 101 коло, в той час як третя группа безоплатно перетягувала в середньому 168 кіл за п'ять хвилин.

Проаналізувавши ситуацію, бачимо, що ті групи, яким запропонували оплату, розцінили експеримент як ринкову систему, і в ній 50 центів – явний мізер, через який перевантажувати себе роботою очевидно не варто. «Волонтери» явно відчували себе на соціальному ринку, можливо, вважаючи, що таким чином вони допомагають здійснити якесь наукове відкриття (як, в результаті, і вийшло).

Експериментальний досвід Дена Аріелі також засвідчив, що змішані ринки (такі, які поєднують аспекти як грошового, так і соціального) більш схильні функціонувати у форматі грошової системи, аніж соціальної.

Таким чином, дослідження науковця Аріелі грунтовно ілюструють те, як кардинально може змінюватись поведінка людини залежно від озвучуваних цін оплати праці, і що інколи певні завдання краще доручати в площині соціального ринку, аніж грошового (якщо, наприклад, немає змоги надати достойну винагороду, адже тоді людина відчуває, що її недостатньо цінують як кваліфікованого працівника чи експерта у певній області).

Також результати експериментів пояснюють, чому можуть видозмінюватись дружні або інші тісні стосунки, в яких виникають фінансові взаємовідносини: відбувається те ж таки переміщення із соціального ринку у грошовий, а там «правила гри» зовсім інші.

Ярина Возняк

За словами літератора та журналіста Реймонда Халла, свого часу він спостеріг, що люди (за мізерним винятком) виконують свою роботу сяк-так. Довкола шаліє та торжествує некомпетентність: по завершенні будівництва закритого бейсбольного стадіону в Х'юстоні (штат Техас) було виявлено, що саме в бейсбол там грати не варто, адже через скляний дах відбитки променів сонця засліплюють гравців; виробники побутової техніки досить часто відкривають ремонтні майстерні біля своїх магазинів, явно передбачаючи імовірність поломки ще до закінчення гарантійного терміну. Англійський полководецьАртур Уелслі вивчаючи список офіцерів, направлених йому в Португалію для допомоги у кампанії 1810 року, сказав: «Моя єдина надія на те, що познайомившись із цим списком, мій противник затремтить так само, як і я».

В пошуках причин такої ситуації, можна почути різні пояснення: «в дітях змалечку не виховують добросовісності», «якщо чиновники настільки некомпетентні, то чого очікувати від пересічних жителів?», «надрозвиток сучасної сфери розваг відволікає людей від моральності та порядності», «а чого очікувати від людей, у яких заробітна плата така мала, що всі ледве зводять кінці з кінцями?», «низька якість освіти», «система соціального забезпечення породила всезагальну безвідповідальність та апатію», а також філософське – «люди є люди, і цього не уникнути».

Згодом знайомство із Лоуренсом Пітером та його напрацюваннями у сфері дослідження причин некомпетентності допомогли спільними зусиллями згенерувати та помістити у книзі якщо не обов'язкові закони аксіоматичного характеру, то принаймні достатньо цікаву теорію, яку можна застосовувати до значної частини осіб, залучених до будь-якої ієрархічної структури. Книга називається «Принцип Пітера, або Чому справи ідуть косо-криво».

Отож, Принцип, виведений Лоуренсом Пітером, є наступним: «В ієрархії кожен працівник намагається досягнути свого рівня некомпетентності». Тобто особа, яка працює в ієрархічній системі і первісно перебуває на нижчих рівнях, з часом переходить на все вищі і вищі посади, проявляючи свою компетентність — і так до того моменту, поки виявиться не здатною впоратися зі своїми обов'язками. Це, власне, і охарактеризовано як «рівень некомпетентності» конкретного працівника. За версією Пітера, такий працівник «застрягне» на даному етапі і перебуватиме на ньому доти, поки не вийде із системи (через звільнення, пенсію чи смерть).

Свою теорію Лоуренс Пітер вивів завдяки дослідженню того, як відбувається кар'єрне просування службовців та тих подій, які відбуваються після їхнього чергового підвищення. Таким чином було зібрано та проаналізовано декілька сотень життєвих ситуацій / кейсів.

Обгрунтування та причини, а отже і механізми відтворення Принципу Пітера є такими[1]:

1. Компетентні підвищуються.

2. Некомпетентні не понижуються у посаді.

3. Відмова від підвищення є малоймовірною.

4. Просування всупереч некомпетентності.

В результаті роботи даних механізмів спостерігаємо такі наслідки як ієрархічний регрес та пониження стандартів роботи, реальну роботу виконують ті, хто ще не піднявся до рівня своєї некомпетентності, а також “синдром кінцевої зупинки” - коли особа особливо гостро починає відчувати свою нездатність виконувати обов'язки, то для підтримання своєї самооцінки вона стає схильною до високої формалізації роботи, або ж надає роботі більш активного та видимого характеру.

З повним текстом вищезгадуваної книги можна ознайомитись тут http://lib.misto.kiev.ua/DPEOPLE/PITER/piter.txt

Ярина Возняк

Наприкінці липня 2012 року було завершено черговий етап грандіозного проекту «Здоров’я твоєї дитини», а саме введення даних, які погодились надали батьки школярів Львова при самозаповненні запропонованих їм анкет.

Працівниками соціологічної агенції «Фама» уже сформований остаточний масив даних, а також виведені основні результати дослідження. Тепер попереду клопітка праця над аналізом стану здоров’я учнів львівських шкіл. З цією метою погоджено спеціалізовану робочу групу, перша зустріч якої відбудеться уже найближчими днями.

Вищезгадана робоча група спільно з аналітиками «Фами» складається із найкращих науковців Львівського національного медичного університету ім.Данила Галицького, які присвятили свій професійний шлях лікуванню та профілактиці захворювань молодого покоління.

Для додаткової інформації про етапи проекту стежте за подальшими новинами.

* * *